29 вересня 2026 р.
Удари по дата-центрах як питання економічної безпеки: аналіз позиції Анни Бон
Співзасновниця Фонду Анна Бон опублікувала в УНІАН аналітичну колонку про серію ударів по українській цифровій інфраструктурі. Нижче - розбір її аргументації: що в ній підтверджено джерелами, який висновок з цього справді випливає, де межа доступних даних, і які критерії стійкості з цього виникають для систем, що працюють з медичними даними.
25 вересня 2026 року УНІАН опублікував колонку співзасновниці Благодійного фонду «ДеХелс» Анни Бон про удари по українській цифровій інфраструктурі. Матеріал вийшов у розділі думок і того ж дня був передрукований, зокрема Protocol.ua. Оскільки авторка є співзасновницею Фонду, ми публікуємо не переказ, а розбір: окремо факти, окремо аргумент, окремо те, чого в доступних даних немає.
Що відбулося: фактична частина
Йдеться про три доби. За 23 і 24 вересня в Києві було знищено дата-центр, у якому працював хостинг MiroHost, пошкоджено обладнання Cityhost, основний вузол Etherlink і мережі UTELS, «Павутини» та Crazy Network. 25 вересня під удар потрапили DataGroup і Cosmonova. За підрахунками Міністерства цифрової трансформації, які наводить авторка, у перші дні цих атак проблеми з інтернетом мали близько 100 тисяч домогосподарств, і це лише Київ та область.
Перелік операторів тут важливіший за їхню кількість. Це не один об'єкт, а кілька вузлів різних власників у межах однієї агломерації за три доби. Інфраструктурна ознака такої серії - не пошук конкретної цілі, а системне зниження якості середовища.
Аргумент: різниця між відключенням і деградацією
Центральна теза колонки полягає не в тому, що Україну можуть від'єднати від мережі, а в протилежному. Мережа має властивість, яку авторка порівнює з дорожньою: якщо руйнується один міст, трафік шукає інший маршрут. Тому одномоментного відключення країни не буде.
«Повністю вимкнути український інтернет надзвичайно складно. Зробити його повільнішим, дорожчим і менш стабільним, на жаль, значно простіше.»
Це розрізнення варте уваги, бо змінює предмет розмови. Сценарій «цифрового апокаліпсису» легко спростувати і тому легко проігнорувати. Сценарій поступової деградації - довші затримки, вищі тарифи, менша передбачуваність - не має драматичної новинної форми, але саме він визначає, чи вигідно розміщувати обчислення в країні. Ціна тут накопичується не в момент удару, а протягом наступних кварталів.
Резервування і перенесення: де проходить межа
Після удару засновник MiroHost повідомив, що 90-95 відсотків клієнтів компанії розміщені за кордоном, і саме тому сервіс продовжив працювати. Ця цифра одночасно є і свідченням професійної готовності оператора, і вимірюванням іншого явища.
«Чи не вивеземо ми разом із резервними серверами за кордон частину майбутньої цифрової економіки?»
Розрізнення, на якому тримається аргумент, таке: резервна копія в іншій юрисдикції є нормою галузевої практики, а систематична евакуація обчислень після кожної атаки є зміною місця створення вартості. У першому випадку за кордоном лежить копія, у другому - виробництво. Запропонована модель звучить як «українська інфраструктура плюс географічно рознесений резерв», і ключове слово тут «плюс», а не «замість».
Масштаб, з яким це порівнюється
Щоб показати, за що саме конкурують країни, колонка звертається до оцінки економіста Колумбійського університету Стейна ван Ньювербурга в дослідженні для Brookings Institution: з 2025 до 2032 року США вкладуть у дата-центри, енергетику, мережі та обладнання близько 10,3 трильйона доларів, у середньому 3,63 відсотка ВВП щороку. Ми перевірили цю цифру в першоджерелі: вона підтверджується, і для порівняння залізничний бум кінця XIX століття, який досі вважався рекордом, забирав близько 2,2 відсотка ВВП на рік.
Логіка цих грошей у колонці зведена до одного ланцюга: штучному інтелекту потрібні чипи, чипам - дата-центри, дата-центрам - електростанції, підстанції, оптика, охолодження, вода, земля і великий капітал. Практичний наслідок для держави полягає в тому, що політика щодо обчислень не є окремою галузевою темою: це одночасно енергетична політика, земельна політика та інвестиційна політика.
Чого в доступних даних немає
Тут варто бути точними щодо межі доказовості. Публічно відомі назви уражених операторів, дати і оцінка кількості домогосподарств від Мінцифри. Публічно невідомі тривалість простоїв кожного вузла, обсяг остаточно втрачених даних і те, скільком клієнтам сервіс було відновлено і за який час. Без цих величин будь-яка кількісна оцінка збитків була б припущенням, і ми її не наводимо. Це не послаблює аргумент колонки: він побудований на структурі уразливості, а не на розмірі збитку.
Критерії стійкості, які з цього випливають
Світові приклади захищеного розміщення авторка називає без ідеалізації: дата-центр у колишньому бомбосховищі у Стокгольмі, кампус у старій шахті в Норвегії, зберігання даних у військових бункерах у швейцарських Альпах.
«Бетон захищає будівлю, а не мережу. Навіть найглибший бункер не допоможе, якщо до нього веде одна оптична траса і одна лінія живлення.»
Це зауваження має практичний вимір, бо переносить питання з класу приміщення на топологію. Перевірні величини тут чотири: кількість незалежних оптичних трас до вузла, час автономної роботи без зовнішнього живлення, географічне рознесення резерву і юрисдикція, у якій цей резерв зберігається. Перші дві визначають, чи вузол переживе конкретну ніч. Другі дві визначають, чи переживе його власник довший період і за яким правом він працюватиме.
Для користувача колонка зводить це до трьох питань до провайдера: яка технологія підключення у будинку, скільки мережа тримається без електроенергії і чи існує резервний маршрут. Starlink як універсальне рішення авторка не подає: він потребує відкритого неба, не захищений від радіоелектронної боротьби і так само залежить від живлення.
Чому це тема Фонду
Медичні дані не існують окремо від фізичної інфраструктури. Реєстри, електронні записи, телемедицина і будь-який цифровий сервіс охорони здоров'я лежать у дата-центрах і залежать від тих самих оптичних трас і тих самих підстанцій, що й усе інше. Тому стійкість цієї інфраструктури є не технічним додатком до охорони здоров'я, а умовою доступу до даних у той день, коли вони потрібні найбільше.
З цього випливає і вимога до юрисдикції. Для медичних даних питання «де фізично лежить копія» не є рівнозначним питанню «за чиїм правом вона лежить»: правовий режим доступу, підстави розкриття і права пацієнта визначаються юрисдикцією зберігання. Тому в охороні здоров'я рішення про резервування за кордоном є одночасно і технічним, і правовим, і ухвалювати його лише за критерієм доступності було б помилкою.
Висновок колонки побудований на аналогії з енергетикою, яку українці вже пройшли на практиці: після 2022 року слова «інвертор», «підстанція» і «генерація» увійшли в побутову мову, бо стало очевидно, що незалежність починається з електроенергії.
«У ХХ столітті країни захищали електростанції, порти і залізниці. У ХХІ до цього списку доведеться додати дата-центри.»
Повний текст колонки - в УНІАН.