Анна Бон: допомога Україні працює тоді, коли вона побудована як партнерство, а не як благодійність

Співзасновниця Благодійного фонду «ДеХелс» Анна Бондаренко (Анна Бон) написала про те, як Україна і Європа розмовляють зі Сполученими Штатами. Матеріал за цим текстом опублікували «Українські Новини».

Її основна теза: аргументи в нас чудові, але ми надто часто приносимо на переговори доведення власної правоти там, де від нас чекають конструкцію. Хто що робить, хто за що відповідає і що з цього виходить у кожного за столом.

Різницю вона описує просто. Європейський чиновник заходить у переговорну з нормою: є право, є процедура, є принцип. Американець заходить із чотирма питаннями. Чого ви хочете. Що отримаю я. Хто платить. Що буде через десять років.

І одразу знімає закид, що це цинізм. У цій культурі рахунок є формою поваги: якщо людина рахує ваш проєкт, вона сприймає вас усерйоз.

Чому це має значення для благодійного фонду

Для нас це не теоретична розмова. Фонд від самого початку працює за моделлю партнерства, а не збору пожертв. Ми офіційно не маємо банківського рахунку, не приймаємо грошових пожертв від людей чи бізнесу і ніколи не приймали. Медикаменти, медичне обладнання та інтелектуальну допомогу ми отримуємо від іноземних держав, корпорацій і партнерських організацій, а далі координуємо їх передачу перевіреним отримувачам без посередників і націнок.

Така модель тримається рівно на тому, про що пише Анна. Партнер має розуміти, що саме він дає, куди це піде, хто за це відповідає і як побачити результат.

Тому кожен запит до нас проходить перевірку: підтвердження від командира підрозділу, узгодження з військовими структурами там, де це потрібно, перехресна звірка через незалежних партнерів. Навіть якщо це затримує доставку на день чи два. Далі логістика найкоротшим шляхом і тільки через перевірених постачальників. У великих кампаніях ми працюємо з партнерами в Польщі, Чехії та Німеччині, які приймають вантажі з третіх країн.

Після доставки йде звіт із документованими підтвердженнями отримання: акти прийому-передачі, підписані отримувачем, фото, листи подяки. Ця документація публікується на сторінках проєктів. Не тому, що хтось вимагає, а тому, що без неї партнерство не відновлюється вдруге. Партнер повертається не тоді, коли його переконали, а тоді, коли побачив, що попередня передача дійшла за призначенням, і це можна перевірити.

Цифри, на які варто подивитися

У тексті наведено оцінку голови бюджетного комітету Верховної Ради Роксолани Підласої: один день війни коштує державному бюджету близько 190 мільйонів доларів, не рахуючи зброї від партнерів. У 2024-му було 140. У проєкті бюджету на 2027 рік на оборону й безпеку закладено близько двох третин усіх видатків держави.

Поруч із цим - стан Американсько-українського інвестиційного фонду. У січні американська DFC відкрила онлайн-портал для подання проєктів: енергетика, транспорт і логістика, зв'язок, нові технології, критичні мінерали. За словами заступника міністра економіки Єгора Перелигіна, станом на початок вересня подано понад триста проєктів, з них понад 60 відсотків - енергетика. Схвалено один. Профінансовано жодного.

Причина, яку він називає, не в тому, що партнери не чують: більшість проєктів досить сирі, без детальних обґрунтувань і розрахунків. Стартовий капітал самого фонду - 150 мільйонів доларів, тобто менше, ніж країна витрачає за один день війни.

І все одно це важлива штука. Бо коли міністр фінансів США оголошував ту єдину схвалену інвестицію, він сказав не «ми вам допоможемо», а що виграти можуть обидві економіки. Це і є різниця між допомогою і партнерством, сформульована другою стороною.

Суверенітет і суб'єктність

Ще одна теза, яка прямо стосується того, чим займається Фонд. Цього місяця Європа оголосила 3,3 мільярда євро на українські ракети й дрони, і гроші вже фізично зайшли.

Для благодійної організації, яка живе на міжнародних партнерствах, це не абстракція, а опис власного становища. Тому ми й будуємо роботу так, щоб кожен партнер мав підстави повернутися: не з жалю, а тому, що переконався в результаті.